ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

            З 9 березня 1990 року в Аркадіївській середній школі Згурівського району Київської області працює історико-краєзнавчий  ( етнографічний) музей.

           Музей створено за ініціативою дирекції школи та вчителів, при активній участі учнів та всіх жителів села. Організаторами керувало прагнення відродити призабуті народні традиції, включити їх в зміст сьогодення; необхідність підвищить рівень етнографічної інформованості школярів, розширити їх етнографічні знання. Музей створювався з метою підготовки бази для навчально-виховної роботи, для активізації музейно-етнографічної діяльності школярів, формування у молодого покоління національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, забезпеченню духовної єдності поколінь.

            Робота музею позитивно позначається на формуванні у школярів великого інтересу до пізнання місцевих пам’яток традиційно-побутової культури, народного мистецтва. Цілеспрямовані й постійні контакти дітей з різноманітними за характером етнографічними пам’ятками шкільного музею роблять в очах дітей історико-культурну спадщину не  абстрактним поняттям, а й особистим конкретним переживанням.

            Створюючи експозиції музею, ми відмовились від їх ідеологізації. Критерієм повноти інформації є тільки історична правда, яка вимагає глибокого осмислення  зібраних матеріалів.

            Збір експонатів для музею ішов успішно. У всіх багатолюдних місцях на території села було вивішено звернення до жителів села з проханням передати в дар музею ті речі, які переходили з рук у руки ще з дідів та прадідів, а також предмети, вироблені власними руками ( вишивки, плетіння з лози, соломи, ліплення з глини та інше). Було зазначено, що їх імена будуть записані у " Почесну книгу”, яка зберігатиметься в стінах музею. Після цього у кожну оселю завітали вчителі і учні. Жителі села гаряче відгукнулись на звернення. Не було жодної хати, з якої б діти вийшли з порожніми руками. За досить короткий час – з 5 листопада 1989 року по 9 березня 1990 року – матеріали було зібрано, класифіковано, оформлено і музей був готовий прийняти перших відвідувачів.

              В залі, який передує музею, відтворено атмосферу українського села.

              Урочисте відкриття відбулося в Шевченківські дні. На святі були майже всі жителі села, керівники району, почесні гості, фотокореспонденти. Ця подія висвітлювалась у кількох номерах районної газети, в газеті "Радянська освіта”, в журналі "Радянська школа”. Директор школи Тимченко Олександр Миколайович зачитує прізвища з "Почесної книги”. Затамувавши подих, кожен чекає, коли прозвучить його ім’я. І радістю світяться очі від розуміння своєї причетності до великої справи. Стрічку доручається перерізати ветеранам праці – жінкам, що пережили лихоліття голоду, війни                                                         

та тяжкі повоєнні роки, все своє життя пропрацювали на колгоспній ниві: Колодій Ганні Сергіївні та Дуброві Агафії Михайлівні.

                Урочисто відкриваються двері музею ...

                Першими почесними відвідувачами музею стали ветерани праці,

  люди старшого покоління, учасники сільського фольклорного ансамблю, які зберегли і донесли до нас духовне багатство наших пращурів.

            Люди від покоління до покоління займалися, причому масово, гончарством, ковальством, ткацтвом, обробкою дерева, шорництвом, лозоплетінням. Всі ці види прикладного мистецтва представлені в нашому музеї.

             Ковальська справа: кінська підкова, найдавніше ручне знаряддя для збирання злакових культур – серп, вила, заступ, рало та ін.

             Деревообробна справа: посуд, знаряддя праці, ткацький верстат, прядка, мотовило, витушка, гребінка, ступа, ярмо.

             Є експонати найдавнішої обробки деревини – видовбування. Особливо цікаві масничка з коло тушкою, діжки, в яких засолювали сир, масло. Продукти в такому посуді могли зберігатись до 2 років.

             Плетіння : кустарний промисел по виготовленню господарчо-побутових виробів з різноманітної еластичної сировини. В музеї представлені личаки виготовлені з лика молодої липи; короби для сівби – сіяники, виготовлені з дранки; піситок і сито для просіювання борошна, сплетені з кінського волосу ; чоловічі брилі виплетені з соломи; різноманітні кошики та кошелі: густо плетені, овальні, півсферичної форми для транспортування продуктів збирання; легкі і зручні рогозяні кошики у вигляді торбинок з двома ручками. Особливий інтерес становлять солом’яники, виплетені з соломи, що використовувались для зберігання борошна, зерна , квасолі. Вони  спірально сплетені з солом’яних скрутнів за допомогою вузьких стрічок розпущеної лози чи осоки.

               У великому асортименті представлено начиння для приготування  хліба  і борошняних виробів, переробки молока і молочних продуктів, начиння для варіння та вживання їжі, механічної обробки їжі під час її приготування, начиння для зберігання овочів  та фруктів, начиння для квашення й соління, зберігання й перенесення води і напоїв, начиння для прання, прасування , миття і купання.

               Гончарство – виготовлення з глини різноманітних виробів, зокрема посуду, іграшок тощо. Сьогодні у гончарстві розрізняють чотири напрямки виробів : посуд різноманітного призначення; сакральні предмети ( підсвічники) іграшки; предмети для обладнання житла. Всі ці напрямки представлені у нашому музеї. Особливо цікавою є колекція посуду. Тут є глечики різної форми і розміру, тикви, у яких зберігалися мед, олія; горнятка для приготування їжі; горнятка-близнюки, для перенесення готової страви; макітри різних розмірів; кринки; кухлики; миски святкові і буденні; куманці та багато іншого. Увагу відвідувачів привертають іграшки: свистунці та ляльки. Предмети для обладнання житла представлені керамічними вазами,                                                              

під квітниками, декоративними гончарними виробами. Гордістю колекції гончарних виробів є грузинська посудина для напоїв.

                  Пишається музей і своєю колекцією Баташевських самоварів,

серед яких  є екземпляри, неодноразово нагороджені на виставках,

що відбувалися у 1870-1885 роках, золотими, срібними та бронзовими медалями.

          Є у нашому музеї і нумізматичний відділ, у якому представлені монети та паперові гроші різних часів, починаючи з 1735 року.

          Формування українського народного одягу – цього яскравого й самобутнього культурного явища – відбувалося протягом багатьох століть. Ще за часів Київської Русі значного розвитку набули ткацтво та різноманітні ремесла, які мають відношення до створення одягу. Кожна епоха накладала відбиток на традиційне вбрання, тож можна твердити, що особливості костюма є одним з важливих джерел вивчення етнічної історії населення України, його соціальної структури, естетичних поглядів та уявлень тощо.

Характерною рисою традиційного одягу та чисельних доповнень до нього є декоративна мальовничість, яка відображає високий рівень культури виробництва матеріалів для одягу, створення його різноманітних форм, володіння багатьма видами  й технікою опорядження та оздоблення.  Водночас народному одягу притаманна значна варіативність.

Завдяки своїм самобутнім рисам, традиційний костюм українців був  певною позначкою незалежності людини до тієї чи іншої верстви суспільства, мав досить широку й складну тематику, символізуючи, окрім етнічних, регіональних чи соціальних ознак, вік і стать людини, її сімейний стан тощо.

      У нашому музеї зібрана цікава колекція українського народного одягу. Широко представлений один з найдавніших елементів натільного одягу – сорочки. Вони відрізняються варіантами крою, відповідають різним призначенням. Тут і колоритно оформлені святкові , і більш стримані повсякденні сорочки, виготовлені з домотканого полотна різної якості. Сорочки дівочі ваблять погляд розмаїттям орнаментації, що виконувалась технікою ткацтва та вишивки. Жіночі та чоловічі сорочки більш стримані у оздобленні.

Нагрудний одяг, що одягався безпосередньо на сорочку і прикривав верхню частину фігури, виразно впливаючи на загальний силует, представлено керсетками . Керсетки виготовлено з фабричної тканини, мають кілька варіантів довжини, пропорцій, оздоблені здебільшого оксамитом.

Інший вид нагрудного одягу, але вже з рукавами, - юпки – також  виготовлений з фабричних тканин і найчастіше повторює форму і крій керсеток. Таку ж назву має і різновид верхнього одягу. Не утеплені (холості) та ватяні юпки, виготовлені з фабричного полотна.

Жіночий стегновий одяг представлено спідницями, фартухами, плахтами; головний – очіпками, хустками. Серед найпоширеніших жіночих прикрас гідне місце займає намисто, дукати.                                                             абезпечення чоловіка та інших членів сім’ї білизною та іншим одягом за традицією покладалось на дружину. Кожна українська дівчина готувала собі приданне, зокрема, туди входила та частина , що становила так звану скриню. Те, що входило до скрині, дівчина готувала собі сама. Сюди входила постіль, 

одяг, стрічки та хустки для обдаровування весільних гостей. Скриня

нагадувала дівчині рідну домівку, була невід’ємною частиною хатнього інтер’єру.

     Піл, дитяча колиска біля нього, скриня ніби утворюють куточок української хати у музеї.

Почесне місце у скрині займають рушники. Вони відіграють особливу роль у житті нашого народу, супроводжують людину від народження до смерті. Святкові, повсякденні, обрядові рушники складають колекцію нашого музею, що нараховує близько 200 екземплярів. Тут представлено рушники з домотканого і фабричного полотна, що привертають увагу розмаїттям орнаментів, виконаних у техніці ткацтва, вишивки, вирізування. Рушники оздоблені мереживом ручної роботи та фабричного виробництва.

 Почесне місце в цій колекції займають кролевецькі рушники, а також домоткані рушники, які повторюють мотиви кролевецьких.

    Т.Г.Шевченку присвячено окремий куточок у музеї, окрасою якого є вишитий портрет великого Кобзаря у рушнику.

         Налагодивши зв’язок з Державним архівом Полтавської області, ми одержали фотокопії документів з історії села Аркадіївни, які нині складають експозицію, присвячену історії нашого села, заснованого власником Згурівського маєтку графом Кочубеєм і назване  на честь сина Аркадія.

          Продовжує цю тему куточок пам’яті. Тут  зберігаються нагороди, фотографії та документи часів другої світової війни, фотографії почесних жителів нашого села.

Вдивляючись в ці знімки, в обличчя людей, які ще самі або їх діти живуть поруч, учні розуміють, що історія – то не лише минуле. Кожна людина, нехай, поки що вона вчиться в школі, має зробити свій внесок в  історію.

Ці обличчя людей  служать місточком між теперішнім і минулим. Завдяки саме їм і відчуваєш: то наше минуле, то наша історія.

           Колекція музею нині нараховує понад тисячу вісімсот експонатів, які постійно поповнюються.

             Вже багато років педагогічний колектив школи працює над втіленням у життя, говорячи словами В.Сухомлинського , " ... таких норм взаємин, в яких кожна вимога колективу до особистості, була б водночас турботою колективу про особистість, його захистом”. Цей захист виражається в підготовці учнів до життя, втілюється в програму самоорганізації особистості (СОО). І в тому, як кожен юнак, дівчина, дитина, за філософією Г.С.Сковороди , " пізнає себе”, немала заслуга і шкільного музею.